Єдиний день інформування населення

Єдиний день інформування населення

 

2022 рік

Січень 2022 року

2021 рік

 

Грудень 2021 року

ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

ДО 30-РІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ

Листопад 2021 року

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

Жовтень 2021 року

ДО ДНЯ ЗАХИСНИКІВ І ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ, ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Вересень 2021 року

Серпень 2021 року

Червень 2021 року

Травень 2021 року

Квітень 2021 року

Березень 2021 року

Січень 2021 року

 

 

(за матеріалами Українського інституту національної пам'яті)

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Героїв Крут закріплено у Постанові Верховної Ради України від 16 травня 2013 року №261-VII «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами», в якій зазначається, що «бій під Крутами був одним з етапів неоголошеної війни Радянської Росії проти незалежної України у 1917-1920 роках.

Особливістю бою під Крутами є те, що в ньому на захист Української Народної Республіки в умовах політичної та управлінської неспроможності тогочасної української влади добровільно стали київські студенти, гімназисти та юнаки військової школи супроти ворога, який мав багаторазову чисельну перевагу.

Саме тому бій під Крутами, незважаючи на те, що він завершився військовою поразкою для Української Народної Республіки, на довгі часи став для патріотів України прикладом героїчного подвигу і звитяги в ім’я України та її незалежності. Подвиг крутянців навчає, що свобода і доля України залежать від готовності кожного українського громадянина поважати і захищати інтереси своєї країни.

Ще в 1918 році на похороні загиблих під Крутами українських студентів біля Аскольдової могили у Києві голова Центральної Ради Української Народної Республіки Михайло Грушевський назвав їх героями України, а поет Павло Тичина присвятив їм вірш «Пам’яті тридцяти». У XX столітті подвиг крутянців надихав до боротьби за незалежність України десятки тисяч українців…»

Історична довідка

Перша незалежність

У 1917 році постала Українська Центральна Рада, згодом була створена Українська Народна Республіка.

Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбоєздатніші частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.

Всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. 28 січня вони заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач. Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.

На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

Перші кіборги

29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських вояків, юнаків і студентів при 16 кулеметах та з однією гарматою на залізничній платформі. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, – заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Полонених катували, а потім стратили. Згодом частину героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

На сьогодні відомі прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григір Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб.

Втрати більшовицьких військ сягали 300 вояків.

Брестський мирний договір

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу уряду укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:

  • визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
  • перехід Холмщини та Підляшшя до складу України; Східна Галичина та Буковина мали бути виділені в окремий коронний край Австро-Угорщини;
  • кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією «на основі етнографічних відносин і бажань людности»;
  • відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;
  • обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;
  • постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншу сільгосппродукцію та промислову сировину.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала найрадикальніші закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і полювання на українських чиновників, офіцерів, усіх «підозрілих». Жертвами «червоного терору» стали декілька тисяч киян. Вже наприкінці лютого 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ українці почали звільнення України від більшовиків. У квітні було звільнено майже всю Україну.

Бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

 

(20.01.2022)

 

 

 

(за матеріалами Українського інституту національної пам'яті)

ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. Офіційно в Україні свято встановлено Указом Президента України від 21 січня 1999 року №42/99 «Про День соборності України», «враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави».

Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (далі – УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (далі – ЗУНР) в одну державу. Внаслідок невдач Української революції 1917-1921 років державність зберегти не вдалося. І як результат, українці змушені були відновлювати її в боротьбі.

Є низка значень терміну «соборність». Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

У 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. 32 роки тому ця подія стала провісником відновлення незалежної України.

Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.

Історична довідка

Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах. Так, наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва», виданому в 1788 році, йдеться про народ, що проживає у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття). У «Топографічному описі…» про українців йдеться: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва».

Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність (соборність) стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона пізніше стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ». Пізніше гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900).

У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців – підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 1906 року Михайло Грушевський писав: «За останніх двадцять або двадцять п’ять літ суспільність галицька привикла бачити й уявляти собі Галичину як духовний і культурний центр української землі, як ту духову фабрику, де виковується українська культура для цілої соборної України».

Перша світова війна, Лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Символічною була зустріч вояків українських національних формувань – не на фронті Першої світової, де вони змушені були вбивати одне одного, а в урочистій атмосфері на батьківщині козацтва – острові Хортиця у квітні 1918 року. Галицький Легіон Українських січових стрільців на чолі з ерцгерцогом Вільгельмом (Василем Вишиваним) прийшов сюди разом із австрійськими військами, а Кримська група Запорізького корпусу військ УНР Петра Болбочана якраз прямувала до Сивашу. Не випадково назви обох формувань апелювали до традицій Запорозької Січі.

Процес об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почався невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині, і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народної Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку армію.

Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.

Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон — найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!»

21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР утворила між Івано-Франківськом і Києвом живий ланцюг єднання. Прикладом тієї «Української хвилі» стала акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Наша акція стала знаком ушанування подій Української революції. Кількість учасників акції достеменно невідома. Різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

 

 

(20,01,2022)


 

 

ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

Відзначається щорічно 14 грудня у день офіційного закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

День започатковано в Україні згідно з Указом Президента України«Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 року №945/2006«…з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики України…».

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

  • 1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.
  • 2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був «наймолодший» і найсучасніший реактор.
  • 2 дні світ нічого не знав про вибух.
  • 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
  • 500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
  • 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
  • 90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
  • Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
  • 2293 українських міст і селищіз населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
  • 200 тисяч квадратних кілометрів– на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
  • 10 днів– з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
  • 11 тонн ядерного паливабуло викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
  • 400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флорипродовжують існувати в «зоні відчуження», де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.
  • 26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.
  • 1991 рік– на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.
  • Грудень 1995 року– підписання меморандуму між Україною та країнами «Великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.
  • 15 грудня 2000 року– Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.
  • Вересень 2010-го– закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком; у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити зруйнований блок Чорнобильської АЕС, – «Укриття»;у жовтні 2011 року на майданчику комплексу «Вектор» почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
  • 29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

(15.12.2021)

 

 


ДО 30-РІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ

Напередодні

На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР розпочала «перебудову» – «косметичний ремонт» системи для виходу із глибокого застою. Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала розпадатися… Навесні 1990-го проголосила незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Прийняття російським парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним (на той час головою Верховної Ради Російської Федерації) досягла апогею. Відтак Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації головного опонента.

Україна тим часом бурлила. Унаслідок демократизації і гласності множилися організації, що виступали за свободу та незалежність. Виникло багато громадських організацій, спілок і товариств, метою яких була боротьба за ліквідацію монополії впливу комуністичної ідеології на суспільне життя. На початку 1990-х років активізувався національно-визвольний рух і суспільно-політичне життя. Широкої популярності набули такі громадські об’єднання, як «Меморіал», Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Студентське братство, Український культурологічний центр та інші. Трохи раніше, у вересні 1989 року, виникла перша масова, фактично опозиційна до влади політична структура – Народний рух за перебудову.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Ідея незалежності зазвучала на повний голос у стінах законодавчого органу. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР схвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Проголошення незалежності України

У квітні 1991 року з ініціативи Президента СРСР Михайла Горбачова до Ново-Огарьово, що під Москвою, з’їхалися керівники дев’яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан). Тема переговорів – зміст нового союзного договору. Підписати його планували на з’їзді народних депутатів СРСР у вересні – жовтні 1991 року. Представники національно-демократичної опозиції готувалися до акцій протесту, щоб не допустити цього. З іншого боку, група найконсервативніших представників союзних спецслужб, компартійної, радянської та військової бюрократії вважали проєкт нового союзного договору надто ліберальним. Вони створили Державнийкомітет з надзвичайного стану (російською – ГКЧП) і 19 серпня 1991 року здійснили державний переворот, оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в Москву війська.

Народний рух України, Партія демократичного відродження України та інші демократичні сили закликали народ до непокори ГКЧП. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Країною прокотилися акції на підтримку законно обраної влади та державного суверенітету.

21 серпня переворот провалився. Спроба відновити тоталітарну радянську систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху. 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної̈ Ради Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси віддано «за» незалежність, і лише 1 – «проти».

Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточнійліквідаціїкомуністичноїтоталітарної системи. Однак ця подія не була випадковим явищем, зумовленим московським переворотом. Поразка ГКЧП лише пришвидшила момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності – відновлення) державної незалежності України. Процес відбувався мирно для України. Проте це не применшує закономірності й легітимності тієїісторичноїподії, їївизначальної ролі в припиненні існування тоталітарного СРСР.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року ухвалено рішення щодо проведення Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта. 11 жовтня 1991 року постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу.

Бюлетень референдуму містив текст Акта проголошення незалежності України і запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» із двома варіантами відповіді: «Так, підтверджую» або «Ні, не підтверджую». Спеціальне звернення Верховної Ради України містило також заклик до громадян України підтримати Акт: «Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля».

Про референдум у цифрах:

  • у 27 адміністративних одиницях України відбувся плебісцит: 24 області, Автономна республіка Крим, Київ і Севастополь;
  • 84,18 % тих, хто мав право голосу, а це 31 891 742 виборці, взяли участь у референдумі;
  • 90,32 % тих, хто брав участь, або 28 804 071 громадянин, висловилися на підтримку незалежності.

Плебісцит мав імперативний характер, його рішення було загальнообов’язковим і не потребувало окремого затвердження. За підсумками опитування було зміцнено правові засади державного суверенітету, створено умови для розгортання державотворчих процесів у незалежній Україні.

Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року український народ підтвердив прагнення жити в суверенній державі та заклав підвалини для державотворчих процесів у незалежній Україні.

Одночасно із референдумом українці обирали першого Президента. Цікаво, що тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук 30 серпня 1991 року підписав Указ Президії Верховної Ради «Про заборону діяльності Компартії України»  як організації, що брала участь у державному перевороті, і того ж дня вийшов із її лав.

На президента, крім Леоніда Кравчука, балотувалися ще п’ятеро висуванців від громадських і національних рухів. Вони не змогли узгодити єдину кандидатуру. 61,59 % голосів (19 643 481 виборців) підтримали Леоніда Кравчука. Він посів перше місце в усіх регіонах, крім Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Там переміг В’ячеслав Чорновіл, який загалом набрав 23,27 % (7 420 727 голосів). 5 грудня 1991 року у Верховній Раді відбулася інавгурація Леоніда Макаровича Кравчука, який став першим Президентом України.

Демократичні перетворення – результат відновлення незалежності та референдуму 1 грудня

Всеукраїнський референдум не був законодавчою необхідністю, адже Верховна Рада на той момент вже ухвалила всі необхідні рішення. Референдум унеможливив перегляд рішення депутатів і остаточно підтвердив народження незалежної Української держави.

Тільки після 1 грудня Україну почали визнавати інші країни світу. 2 грудня – Канада і Польща, 3-го – Угорщина, 4-го, коли ЦВК підбила підсумки плебісциту, – Латвія і Литва. 5-го – Російська Федерація, Аргентина, Болгарія і так далі. 5 грудня Верховна Рада проголосила в «Посланні до парламентів і народів усіх країн»: «Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим».

8 грудня лідери України, Росії і Білорусі підписали угоду про те, що Союз «як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Знаково, що жодна радянська республіка (за винятком хіба що балтійських) після українського референдуму не провела свій власний референдум щодо незалежності. Стало очевидно, що без України Союз неможливий. 25 грудня перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов оголосив про свою відставку. Союз Радянських Соціалістичних Республік перестав існувати.

У країні почалися демократичні перетворення, відбувся поділ державної влади на три гілки. 1992 року законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.

 

(15.12,2021)

 

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Цьогоріч – це 27 листопада.

Голодомор – акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців на території Української СРР та Кубані. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення.

Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу законодавчо закріплене Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року. Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору.

Закликаємо долучитися до акції «Запали Свічку пам'яті».27 листопада, о 16:00 засвітити свічку і залишити її на підвіконні в пам'ять про мільйони замучених голодом українців.

(за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)/

 

(18.11.2021)

 

 

 

 

 

ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

День Гідності та Свободи21 листопадавідзначається в Україні на державному рівні з 2014 року на честь початку цього дня двох революцій – Помаранчевої у 2004 році та Євромайдану і Революції гідності у 2013 році.

«Помаранчева революція» –це акції протесту українських громадян, викликані масовими фальсифікаціями президентських виборів 2004 року на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Зазначені події отримали назву за кольором, який використовували прибічники кандидата в президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії «Наша Україна». Під помаранчевими стягами гуртувалися громадяни, яким була небайдужа доля України.

31 жовтня 2004 року відбувся перший тур четвертих президентських виборів.

У західних і центральних областях перевага була на боці Віктора Ющенка, у південних і східних – Віктора Януковича. Перед другим туром Ющенко очолив коаліцію, до якої ввійшли кандидати з першого туру – Юлія Тимошенко, Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Янукович же зробив ставку на максимальну явку свого потенційного електорату у східних областях і не без застосування адмінресурсу. Чинний президент Леонід Кучма не підтримав кандидатуру прем’єр-міністра, і за два дні до другого туру визнав передвиборчу кампанію брудною. Він запевняв, що влада зробить все, щоб ситуація не переросла у революцію.

Другий тур виборів відбувся 21 листопада 2004 року. Віктор Януковичдля власної перемоги використав увесь можливий адміністративний ресурс, у результаті чого сфальсифікована явка на Донбасі зросла до 89,5% у Луганській і до 96,7% у Донецькій областях.

Іще 21 листопада прибічники партії «Наша Україна» почали облаштовувати на майдані Незалежності в Києві наметове містечко. Кількість мітингувальників того дня становила близько 30 тисяч осіб, а вже наступного сягнула 100 тисяч. 23 листопада на Хрещатику було встановлено 400 наметів. Завдяки супутниковій трансляції з майдану Незалежності про події в Україні дізнався світ. Іноземних журналістів дивував масштабнародного виступу, який було спричинено не стільки результатами виборів, як незадоволенням громадян своїм становищем та уклад суспільного життя, що панував понад десятиліття.

24 листопада Центральна виборча комісія затвердила офіційний протокол другого туру виборів, які суттєво відрізнялися від даних Національного екзит-полу. Голова Верховної влади Володимир Литвин оголосив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати результати виборів. Леонід Кучма, в свою чергу, закликав до незастосування сили щодо протестувальників і нагальну потребу шукати вихід із глухого кута.

Дні минали, проте становище не змінювалося, переговори між сторонами не давали результатів. Нарешті 27 листопада на позачерговому засіданні Верховної Ради депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії. Остаточний вердикт очікувався від Верховного суду України. Його врешті було оголошено 3 грудня: «враховуючи неможливість оприлюднення офіційних результатів другого туру виборів, провести повторне голосування 26 грудня 2014 року».

Після 12 днів Помаранчевої революції напруженість нарешті спала, політики розпочали обговорювати зміни у виборчому законі, зміщення центру влади від президента до парламенту й уряду, перегляд складу Центральної виборчої комісії. 8 грудня в результаті голосування Верховної Ради Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. А 26 грудня внаслідок перевиборів новим президентом було обрано Віктора Ющенка.

Помаранчева революція на певний час урівноважила суспільні настрої, політична верхівка почала прислухатися до виборців. Проте це дало поштовх розвиткові популізму, який не сприяв реформам. Подальше розчарування громадян у політиці Віктора Ющенка повернуло до влади Віктора Януковича, каденція якого достроково скінчилася внаслідок тримісячної Революції Гідності 2013–2014 років.

Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву «Євромайдан», а згодом –  Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням обстоювання прав людини та громадянина.

21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі. Вночі 30 листопада на вулиці продовжували залишатися кілька сотень активістів, переважно студентів. Їх жорстоко розігнала поліція, в відповідь на що 1 грудня в центр Києва з’їхалися сотні тисяч людей. Міліцейське свавілля скликало людей, обурених корупцією, узурпацією влади, політикою русифікації та зближення з Росією.

Євроінтеграційні гасла дали безперервному мітингу назву Євромайдан. Перетворившись на проєкт повного оновлення державної системи, він отримав назву Революція гідності. Люди вимагали покарати винних у погромі мітингарів.

Після жорстокого побиття молоді спецпідрозділами силовиків на головній площі Києва – майдані Незалежності, протестний рух перетворився на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму, корупції та порушенням прав людини.

Кампанії солідарності та підтримки українських мітингарів пройшли у понад 20 країнах. Найбільші відбулися у різних містах Канади, США, Німеччини, Польщі, Великобританії, Італії та Франції. Місцеві активісти влаштовували акції протесту в Австрії, Австралії, Бельгії, Грузії, Естонії, Іспанії, Португалії, Литві, Норвегії, Швеції, Чехії та багатьох інших країнах світу.

На 61-ий день Майдану на місці протестів застрелено перших двох активістів. На той час уже було двоє загиблих за межами місць протистояння. Ще рівно місяць влада намагатиметься зачистити центр міста від протестувальників. Аж у ніч на 22 лютого 2014 року президент Янукович чартерним рейсом втік у Росію. Офіційно встановлено 107 жертв Революції гідності. Більшість героїв «Небесної сотні» померли від вогнепальних поранень 20 лютого 2014 року.

Тактично –Євромайдан домігся втечі президента-диктатора, відставки уряду. Після виборів Україна обрала європейський вектор розвитку – стала асоційованим членом ЄС, громадяни отримали право безвізового в’їзду в Євросоюз, внаслідок Зони вільної торгівлі з ЄС товарообіг із країнами Європи стало зростає.

Стратегічно – країна повернулася спиною до свого минулого, «тюрми народів», як у нас називали по-народному Радянський Союз, і стала лицем до цивілізованих держав.

Цей Майдан став епіцентром кардинальних змін у країні. А зважаючи на її географічне розташування та зовнішні політичні процеси, можливо, й у регіоні. Він запустив процес не лише трансформації політичної сцени, а й соціальних і культурних перетворень. Наслідки цього вибуху гніву та сплеску гідності, що вивільнили колосальну суспільну енергію, даватимуться взнаки не одне десятиліття як у геополітичному вимірі, так і у внутрішніх соціально-політичних відносинах.

Вихід людей на вулиці в листопаді 2013 року після відмови уряду підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом більшість експертів визначають як цивілізаційний вибір. Продовження громадських протестів і самоорганізація суспільства у відповідь на тиск із боку держави та єднання громадян для захисту України від військової агресії на сході свідчать про надзвичайну важливість цього вибору.Три місяці тисячі людей жили на площі столиці. Вільний час і творча енергія не могли не спрямуватись у дієві товариства та цінні проекти. Майдан обріс громадськими ініціативами, десятки з яких діють і розвиваються досі. Майданівські волонтери створили загальнодержавні волонтерські організації та благодійні фонди. Вільний університет Майдану вже пропонує курси безкоштовних відеолекцій у 30 темах. Об’єднання дипломатів «Майдан закордонних справ» стало впливовим дорадчим майданчиком у царині міжнародних відносин. Багато членів імпровізованих охоронних груп «Самооборони Майдану» зголосилися добровольцями, коли після Майдану Росія зазіхнула на українські території. Деякі сотні централізовано влились у Збройні сили України. «Канцелярська сотня» почала зі складання докупи понищених документів із резиденції екс-президента, а зараз заради гласності й нагляду оцифровує мільйони декларацій чиновників. Гурт кінорежисерів Babylon`13 зняли понад півтори сотні спершу короткометражних, а згодом і повноформатних, документальних фільмів.

Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність. Україна зберегла свою незалежність від імперської Росіїта ствердила свій європейський вектор розвитку. Революція Гідності відкрила вікно можливостей для якнайважливіших змін в Україні – процесу декомунізації, розвитку громадянського суспільства, подальших процесів трансформації посттоталітарного суспільства в демократичне.

(за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)

 

(18.11.2021)

 

ДО ДНЯ ЗАХИСНИКІВ І ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ, ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

14 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць, згадуючи всіх, хто в різні часи обороняв та боронить нині наш суверенітет і територіальну цілісність незалежно від роду діяльності та статі, День українського козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Ключові повідомлення

День захисників і захисниць України нероздільно пов’язаний із розвитком українського війська та військових традицій. Сучасні воїни примножують їх, шанують військове побратимство і взаємовиручку, схиляють голови перед полеглими і віншують героїзм живих.

Історія українського воїнства – це героїчний літопис, кожна сторінка якого сповнена звитягами різних поколінь оборонців рідної землі. Вони сформували особливий характер та образ сучасних захисників і захисниць України. Їхніми провідними рисами є патріотизм і відчайдушність, відвага і честь. Високою відповідальністю, рішучістю і незламним бойовим духом сьогоднішні герої довели всьому світові, що українці – незламна нація, здатна захищати свою свободу та незалежність.

Історія цього свята має давню традицію. Покрову Пресвятої Богородиці відзначали козаки, за що свято отримало другу назву – Козацька Покрова. Українське військо 1917–1921 років зберігало козацькі військові традиції в назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях тощо. 14 жовтня 1942 року є символічним днем створення Української повстанської армії.

Поряд із чоловіками на захист Батьківщини ставали жінки. Наприклад, нам відомі імена Христини Сушко та Харитини Пекарчук, які воювали в Армії УНР. У Легіоні Українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, співорганізаторкою якої була розвідниця Ольга Басараб. У січні 1939 р. у складі Карпатської Січі утворено окремий структурний підрозділ – “Жіноча Січ” на чолі з Стефанією Тисовською та Марією Химинець. Сотні жіночих імен можна знайти серед героїв Другої світової, бійців УПА. В сучасній українській армії кожен десятий боєць – жінка. Вони пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли спеціальності снайпера, кулеметника, розвідника, механіка, інструктора, медика. За останні 10 років кількість жінок в українському війську зросла у 15 разів. Тому 14 жовтня ми вітаємо захисників і захисниць України.

Сучасна російсько-українська війна має гібридний характер, тож говоримо про захисників і захисниць України в широкому розумінні. Ними є не лише військовослужбовці, а й всі громадяни, які своєю сумлінною професійною і громадською діяльністю забезпечують економічний, гуманітарний, освітній й інформаційний захист держави. Приміром, волонтери, як у межах нашої країни, так і за кордоном, котрі нерідко ціною власного життя допомагають українській армії, забезпечують її технічним оснащенням, теплими речами, амуніцією, ліками. Вражає масштаб їхньої діяльності на допомогу пораненим воїнам АТО/ООС, сім’ям учасників АТО/ООС, родинам вимушених переселенців з Криму та територій охоплених війною. Ці люди стали мирними воїнами і надійними захисниками Батьківщини, а їхня діяльність – зразком самовідданості та патріотизму.

Українська армія береже імена героїв минулих епох – від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців і вояків УПА. Тому у війську з’явилися назви легендарних українських полководців та уславлених формацій минулого.

Доблесть і відвага сьогоднішніх захисників і захисниць підтверджують - українці борються за свободу та незалежність, за утвердження національної гідності та самоповаги.

Тяглість поколінь знайшла відображення і в елементах одностроїв – головний убір “мазепинка”, нарукавний тризуб. Гасло “Слава Україні! – Героям слава!” стало офіційним вітанням українського війська. Саме тому гаслом цьогорічної інформаційної кампанії до Дня захисника України є “Героям слава!”.

Історична довідка

14 жовтня церкви східного обряду відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці. Його суть – прославляння заступництва Божої Матері над християнами. У часи давньої Русі військове мистецтво набуло значного рівня. Наші предки залишили про себе пам'ять як про хоробрих воїнів. Ушанування Пресвятої Богородиці як захисниці від ворогів має глибоке коріння і в Україні. Князь Ярослав Мудрий збудував у Києві церкву на Золотих Воротах на вияв вдячності Богові і Пресвятій Богородиці. Князь Володимир Мономах писав, що перемогам завдячує Богові і заступництву Пречистої Діви Марії.

Традиція вшанування покровительки війська зберігалася серед українського козацтва. Свято Покрови було одним із найголовніших свят для козаків. Тоді ж виник новий тип ікони – “Козацька Покрова”, де під омофором Богородиці зображувалися українські ієрархи, гетьмани та козаки. На свято Покрови козаки проводили ради, на яких обирали нового гетьмана або старшин. У часи правління гетьмана Івана Мазепи активно розвивалося будівництво церков та іконописання, пов’язане із Покровою. Завдяки шанобливому ставленню козацтва до Покрови в народі це свято асоціюється з військовою честю, звитягою, мужністю, захистом рідної землі.

У добу Української революції 1917–1921 років відроджувалися традиції військово-козацької спільноти. Вони стали основою для розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Передусім це простежується в найменуваннях військових формацій. Першим таким підрозділом став Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, створений у травні 1917 року. Згодом виникли формування, названі на честь видатних козацьких командирів – Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи. Козацький “відбиток” є й у таких назвах: Січові стрільці, Запорізька група, Сердюцька дивізія, Запорізька Січ, гайдамацькі полки та вільне козацтво.

Козацькі військові традиції в добу Української революції прослідковуються також у військовій символіці (стяги, відзнаки), назвах військової техніки (панцерні потяги “Хортиця”, “Запорожець”, “Полуботок” та інші), назвах кораблів (крейсер “Гетьман Іван Мазепа”, канонерський човен “Запорожець”). Окремо слід згадати військову термінологію, якою послуговувалися для позначення рангів, посад і військово-структурних елементів: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу. Це відображалося в одностроях і зовнішньому вигляді вояків українських військових формацій тих часів. Кашкет-“мазепинка”, чорні шапки з кольоровими шликами, черкески й інші елементи старовинного українського військового одягу. Часто бійці за зразком козаків голили голови, залишаючи лише оселедець.

Історичним спадкоємцем козацької державності – Гетьманщини XVII–XVIII століть став Гетьманат 1918 року. Тоді Українську Державу очолив Павло Скоропадський – “Його Ясновельможність Пан Гетьман”. Вже сама назва посади мала натяк на титулатуру козацької держави. Зв’язок із попереднім етапом державності підкреслювали форми документів, які видавав гетьман – грамоти, закони, універсали. В часи Гетьманату була зроблена спроба відродити козацький стан.

У Другій світовій війні українці воювали в лавах Червоної, Української повстанської та в арміях Об’єднаних Націй. Уродженці різних куточків України й українці світу, котрі були в регулярних арміях або ставали партизанами, служили у допоміжних формуваннях чи на передовій, пройшли усю війну чи загинули в боротьбі, пліч-о-пліч із іншими народами боролися проти нацизму. Вояки Української повстанської армії брали до рук зброю, аби захистити українців від обох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного. Боролися за відновлення української державності, наслідували козацькі військові традиції. Символічний день її створення – 14 жовтня 1942 року. Боротьба УПА була проголошена продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів у 1920–1930-х роках.

Сьогодні наше військо стало однією з найбоєздатніших армій Європи, маючи за плечима більше 7 років досвіду боїв російсько-української війни. За цей час ми провели низку важливих реформ Збройних Сил, армія професіоналізувалася і стала однією з найважливіших інституцій країни. Нині модернізація війська продовжується. Окрім системи управління та матеріально-технічного забезпечення, зазнала змін ідеологічна підготовка особового складу в умовах протидії збройній та інформаційній агресії Російської Федерації. Відновлення питомо українських мілітарних традицій та посилення ідеологічної складової патріотичного виховання особового складу сформувало у військовослужбовців почуття особистої відповідальності за захист України.

У боях із підрозділами російської регулярної армії та підконтрольних їм бойовиків постало якісно нове українське військо, що відіграє значну роль в українському суспільстві.

Традиції української армії: крізь віки до сьогодення

Сьогодні Україна очищається від російського та радянського ідеологічного впливу, починає формувати пантеон власних героїв. Сторіччя Української революції 1917–1921 років повернуло в суспільну свідомість мужній чин борців за незалежну Україну. В Україні почали з’являтися вулиці, меморіальні дошки, пам’ятники, присвячені цим подіям.

Загалом у Збройних Силах України змінилося ставлення до героїв Української революції 1917–1921 років. З’явилися почесні назви частин, пов’язані з особами та подіями Української революції. У затвердженій в 2017 році новій уніформі і знаках розрізнення Збройних Сил України використали окремі елементи одностроїв періоду 1917–1921 років. Найпомітніший – нарукавний тризуб. Нову форму почесної варти розробили за взірцем одностроїв Сердюцької дивізії часів гетьмана Скоропадського.

“Мазепинка”– головний убір із переднім клиноподібним розрізом, частина українського військового вбрання. Вона стилізовано наслідує вигляд козацьких головних уборів другої половини XVII століття, коли гетьманував Іван Мазепа. Саме так їх зображували на тогочасних портретах. “Мазепинки” почали носити Українські січові стрільці під час Першої світової війни. Згодом цей головний убір набув поширення в інших українських формаціях – Галицькій Армії, Карпатській Січі та УПА. Від 2017 року “мазепинка” є офіційним головним убором Збройних Сил України.

Нарукавний тризуб – нарукавні знаки розрізнення, що носили на одностроях вояки Армії УНР і сам Головний отаман Симон Петлюра. “Тризуб матерчатий, фарби по родах зброї, форми по малюнку”, – йшлося в наказі 30 липня 1919 року. Простий, без деталізації, тризуб  легко було виготовити в умовах безперервних бойових дій та невеликого і нестабільного тилу Армії УНР. Продовжуючи петлюрівські традиції, сучасні захисники України носять тризуби на рукавах одностроїв.

“Слава Україні! – Героям слава!” – офіційне вітання в Збройних Силах України. “Слава Україні!” почали вітатися вояки кінного дивізіону 1-го Запорізького полку Армії УНР. На це відповідали: “Козакам слава!”. Звертання “Слава Україні! – Героям слава!” затвердив навесні 1941-го року ІІ Великий збір ОУН під проводом Степана Бандери. 4 жовтня 2018 року Верховна Рада України затвердила вітання “Слава Україні! – Героям слава!” як офіційне в Збройних силах та у Національній поліції.

Українська армія береже бойові традиції предків та імена героїв, від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців і вояків УПА. Тому у війську з’явилися назви легендарних українських полководців та уславлених підрозділів минулого:

  • 24-та окрема механізована бригада (ОМБр) імені Короля Данила,
  • 72-га ОМБр імені Чорних запорожців,
  • 93-тя ОМБр “Холодний Яр”,
  • 30-та ОМБр імені князя Костянтина Острозького,
  • 55-та окрема артилерійська бригада (ОАБр) “Запорізька Січ”,
  • 26-та ОАБр імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича,
  • 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського,
  • 7-ма бригада тактичної авіації (БрТА) імені Петра Франка,
  • Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут,
  • 16-та окрема танкова Криворізька бригада Костянтина Пестушка,
  • 28-ма ОМБр імені Лицарів Зимового походу,
  • 36-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського,
  • 406-та ОАБр імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова,
  • 53-тя ОМБр імені князя Володимира Мономаха,
  • 54-та ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи,
  • 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка,
  • 201-а зенітно-ракетна бригада імені гетьмана Пилипа Орлика,
  • 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого,
  • 40-а ОАБр імені Великого князя Вітовта,
  • 35-а окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського,
  • 38-й зенітний ракетний полк імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника,
  • 223-й зенітний ракетний полк імені Українських Січових Стрільців,
  • 54 окремий розвідувальний батальйон імені Михайла Тиші,
  • Окремий центр спеціальних операцій “Захід” імені князя Ізяслава Мстиславича,
  • 25-й окремий мотопіхотний батальйон “Київська Русь”,
  • 1-ша Президентська бригада оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка,
  • 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна,
  • 18-й полк оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького,
  • 50-й полк імені полковника Семена Височана,
  • Навчальний центр імені Василя Вишиваного Національної гвардії України,
  • 45-й полк оперативного призначення імені Олександра Красіцького,
  • 9 прикордонний загін імені Січових Стрільців,
  • 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого,
  • 17 прикордонний загін імені полковника Олександра Жуковського.

 

(21.10.2021)


 

 

День Державного Прапора України

4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України,  національний синьо-жовтий прапор був піднятий над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ №987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.

Найбільшим прапором України 30 на 45 метрів (1350 м²), занесений в Книгу рекордів України, є «Донецький прапор», пошитий вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою з ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Вперше його розгорнули в Донецьку, 23 серпня 2007 року. Прапор побував у всіх обласних центрах, на Говерлі, під Крутами, в Хусті, під Берестечком та інших історичних місцях України.

12 жовтня 2009 року Запорізькі швачки фабрики «Селена» пошили 100-метровий прапор України. Спонсором створення прапора виступив Благодійний фонд «Патріот Запоріжжя». Ширина прапора становить 16 м, довжина — 100 м. Прапор розмістили на лівому березі Дніпра у Запоріжжі. Прапор складається з 4 частин, одну з яких залишать як експонат музею Запорозького козацтва, іншу відправлять до Херсонської області, де була розташована остання Кам'янська козацька січ.

22 серпня 2010 року, напередодні Дня Державного Прапора України та з нагоди відзначення Дня незалежності України, в Тернополі була проведена акція «Ровесник Незалежності». На цій акції було розгорнуто найдовший прапор України завдовжки 9,5 км та завширшки 0,75 м. Цієї довжини вистачило, щоби оточити весь Тернопільський став. До акції було залучено 2010 учасників — ровесників Незалежності України, тобто 12 % усіх, хто народився в 1991 році в Тернопільській області, а це — 16 498 осіб. Рекорд було занесено до Книги рекордів України. В подальшому прапор має бути поділений на майже 7 тисяч прапорів. Частина його буде передана в обласний краєзнавчий музей, а інші сегменти прапора будуть розповсюджені серед різних закладів області: закладів культури, органів влади, навчальних та медичних закладів.

2 липня 2011 року на Херсонщині виготовили Державний Прапор України розмірами 150×50 м спеціально для 9-го фестивалю «Купальські зорі».

23 серпня 2018 року у Дніпрі поруч з Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Дмитра Яворницького замайорівДержавний Прапор України на флагштоці, що встановив одразу два національні рекорди України котрі зафіксували представники Книги рекордів України:

Найбільший Державний Прапор України над містом: розмір полотна — 12×18 метрів, вага — 23 кілограми.

Найвищий флагшток з Державним Прапором України: висота — 72 метри.

Цей прапор вперше урочисто підняли Президент України Петро Порошенко та ліцеїст Київського військового ліцею імені Івана Богуна Данило Маковій з нагоди Дня Державного Прапора України.

22 серпня 2020 року у Києві на території Національного музею історії України у Другій світовій війні було піднято Державний Прапор України розміром 16×24 метри на флагштоці висотою 89,17 метрів і таким чином було перевершено попередні рекорди. В урочистому піднятті прапора взяв участь мер столиці Віталій Кличко, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ігор Гордійчук, ветерани Російсько-української війни та громадські діячі.

У 2021 році у Офісі Президента виступили з ініціативою аби в всіх регіонах до 30-річчя незалежності України встановили Державні стяги.

 

 

(19.08.2021)


 

 

День незалежності України

24 серпня 2021 року Україна відзначатиме День незалежності – державне свято на честь ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави. Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи і головна перешкода для російського імперіалізму, якому для розгортання потрібне поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів.

Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним підсумком  боротьби за самостійність багатьох поколінь української нації. Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-руське князівство, доба козацької Гетьманщини, Національно-визвольний рух XVIII — XIX ст., Українська революція початку XX ст., дисидентство в часи СРСР — все це віхи становлення і боротьби за самостійну Українську державу.

Перша незалежність України   у   ХХ   столітті   проголошена   22  січня 1918 року. Тому, 24 серпня 1991 року відбулося фактично відновлення незалежності України.

Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Проте, упродовж ХХ століття українці  не  полишали  боротьби  за  здобуття  свободи  і  врешті  Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили. За державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 рр. призвела до того, що тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн.

Здобуття державності – це результат і тривалої боротьби, і творчих зусиль багатьох визначних українців, військових, меценатів, публіцистів і митців, чия діяльність наблизила здобуття або відновлення незалежності України, творила і зберігала дух свободи в українському суспільстві. 29 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та різними засобами відстоювати свободу.

День Незалежності — це віра в силу українського духу, української нації, української держави, українського народу.

Це день, призначений для усвідомлення кожним громадянином України нашої складної історії, наших національних традицій. День Незалежності — це день формування широкого погляду кожного українця на долю своєї країни.

Саме тому, що Україна відбулася як держава, вона потребує ще досить великої роботи. Ми не піддаємося досить сильному ворогові. Тому в День Незалежності треба приділити найбільше уваги тим людям, які незалежність виборюють.

 

 

(19.08.2021)


День скорботи за загиблими в зоні проведення антитерористичної операції

29 серпня в Україні - День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. В цей день вшановуються учасники Іловайської битви, в якій загинуло більше сотні військовослужбовців. За весь час проведення військових дій на Сході країни у боях під Іловайськом армія понесла найбільші втрати.

З 2015 року 29 серпня Кривий Ріг вшановує пам'ять загиблих в Іловайську героїв-земляків. У 2017 році Статутом територіальної громади міста  Кривого Рогу цей день визначено Днем скорботи за загиблими в зоні проведення антитерористичної операції. Кривий Ріг –  єдине українське місто, у якому важлива для кожного українця подія внесена до Статуту міста.

«Криворіжці завжди пам’ятатимуть земляків, які віддали життя  за рідну  землю. Місто допомагало і буде допомагати воїнам АТО та їхнім родинам. Жодний учасник не залишиться без  підтримки».

У Кривому Розі діє комплексна Програма соціальної підтримки учасників АТО (ООС) на сході України та членів їх сімей. Мова йде про одноразові та щомісячні  виплати бійцям та  родинам  загиблих  воїнів та тих, що пропали безвісти; безкоштовне харчування  дітей учасників АТО, відвідування гуртків, надання медичної допомоги. Також, з міського бюджету додатково надається допомога до встановлених державою пільг на оплату житлово-комунальних послуг. У Кривому Розі на базі міської лікарні №5 працює унікальний реабілітаційний центр для бійців АТО. Тут працюють кращі лікарі та психологи. Бійцям встановили тренажери для тренувань м'язів і нове медичне обладнання для розробки суглобів, вертикалізаторів для відновлення після травм. Сюди відправляють воїнів по путівках, які розраховані на 18 днів. Лікарня облаштована під 70 пацієнтів на 35 двомісних палат. У цьому році154 бійця пройшли реабілітацію у    Центрі.

Розпорядженням міського голови був створений та працює Штаб допомоги криворізьким військовослужбовцям. На честь воїнів в Тернівському районі відкритий перший в Україні пам'ятник загиблим бійцям АТО. Другий пам’ятник - меморіальний Хрест бійцям АТО зведений на алеї Слави в Металургійному районі.

 

(19.08.2021)

 


День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621/2019 в Україні встановлено День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України (далі - День пам’яті захисників України), який відзначається щорічно 29 серпня.

Історія: У цей день 29 серпня 2014 року в ході боїв в районі населеного пункту Іловайськ Донецької області загинула найбільша кількість українських військових, які поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни і тому 29 серпня 2019 року вперше в Україні відзначали День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

 

(19.08.2021)

 


 

 

 

 

 

 

ДЕНЬ УШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ

(операція об’єднаних сил у Донецькій і Луганській областях  –з 30.04.2018 згідно з Наказом Верховного Головнокомандувача ЗСУ «Про початок операції Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей»)

Сім років тому 14 червня в небі над Луганськом бойовики збили Іл-76. На борту військово-транспортного літака 25-ї авіаційної бригади Збройних Сил України перебувало 49 військових. Загинули усі. В цьому скорботному списку – шестеро наших земляків.

З метою вшанування учасників антитерористичної операції на сході країни, пам’яті загиблих під час її проведення, увічнення їх визначної громадянської та національної відваги, самовідданості, сили духу та стійкості, проявлених під час захисту територіальної цілісності та суверенітету України,в Кривому Розі 14 червня –пам’ятна дата–День ушанування учасників антитерористичної операції на сході України (відповідно до рішення виконкому Криворізької міської ради від 08.06.2016 №271 та Статуту територіальної громади міста Кривого Рогу (ст.4 «Міські свята й пам’ятні дати»), затвердженого рішенням XXIX сесії VІI скликання Криворізької міської ради від 22.11.2017 №2197 «Про затвердження Статуту  територіальної  громади м. Кривого Рогу в новій редакції»).

Починаючи з 2016-го року, в цей день у Кривому Розі згадують загиблих десантників і всіх українських бійців, які не повернулися додому з війни на сході країни.

Більше 6500 криворіжців пройшли службу в зоні проведення антитерористичної операції / операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях у складі батальйонів тероборони, військових частин Збройних Сил України, Нацгвардії та інших військових формувань. З перших днів військових дій місто взяло під свій захист родини військових, а створений розпорядженням міського голови міський штаб допомоги криворізьким військовослужбовцям продовжує і зараз надавати комплексну та системну підтримку бійцям. А це –і закупка обмундирування, ремонт техніки, збір та відправка гуманітарних вантажів, медикаментів та продуктів.

Наше місто перше в країні прийняло комплексну Програму підтримки учасників АТО (ООС) та членів їх сімей. Вона працює і зараз. Починаючи з 2014 року з міського бюджету на виконання Програми спрямовано понад 216 млн грн. У цьому році на соціальну підтримку воїнів та сімей учасників АТО передбачено більше 46 млн грн. У рамках комплексної муніципальної Програми підтримки учасників АТО (ООС) передбачено надання одноразової та щомісячної матеріальних допомог, медичної допомоги та щомісячної компенсації витрат на оплату житлово-комунальних послуг сім’ям загиблих(померлих), які пропали безвісти чи перебувають у полоні військовослужбовців, а також безкоштовне забезпечення відвідувань комунальних закладів культури міста дітьми воїнів, навчання в комунальних позашкільних закладах, харчування дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах та їх оздоровлення (відпочинок).

Кожен член сім’ї військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти чи перебувають у полоні, отримує щомісяця з міського бюджету матеріальну допомогу у розмірі одного прожиткового мінімуму.

У Кривому Розі відкрито 105 меморіальних дошок на честь бійців, що загинули під час виконання військового обов’язку на Сході України, зведено три пам’ятники: у Тернівському та Металургійному районах. Пам’ятник у Тернах створений за позабюджетні кошти, він став першим пам’ятником воїнам АТО в Україні. Другий пам’ятник – меморіальний Хрест бійцям АТО, зведений на алеї Слави в Металургійному районі. 29 серпня 2020 року на алеї Слави відкрито пам’ятний знак «Полеглим захисникам України».

 

(17.06.2021)

 

ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ  ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

22 червня– День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни. Пам’ятний день встановлено згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 року №1245/2000 «…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…».

Друга світова війна–найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а 22 червня 1941 року попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю із СРСР нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років як складова, але основна частина Другої світової війни. Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії XX століття.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українська земля понесла надзвичайні втрати. За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5 – 4 млн українців, у партизанських формуваннях – від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА – понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8 – 10 млн, демографічні – 10 – 13 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

Ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни. Тих, хто першими взяли на себе страшний удар. І тих, чиї життя були покалічені та зруйновані у тій страшній війні.

 

 

(17.07.2021)

 

​ДО 25-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

28 червня цього року Україна відзначатиме 25-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян.

Ухвалення Верховною Радою України 1996 року Основного закону стало важливою віхою українського державотворення.

Відповідно до Указу Президента України № 128 від 30 березня 2021 року в столиці України, обласних центрах і всіх населених пунктах нашої держави відбудуться урочисті заходи з нагоди 25-ї річниці Конституції України за участю представників органів державної влади, місцевого самоврядування, дипломатичного корпусу іноземних держав, міжнародних організацій, громадських активістів.

Історична довідка

Конституція України постала не на порожньому місці. Біля її витоків – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти періоду Гетьманщини (“Березневі статті” тощо) – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Згідно з яким УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.

Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, за декілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за лаштунками яких поставала нова імперія.

Перша Конституція УСРР ухвалена в березні 1919 року. “Світле майбутнє” мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР.

У той час, поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської “демократії”, у Кремлі відреагували на подію “величезного історичного значення” – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Документ мав низку демократичних новацій (суто декларативних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості. Чергова Конституція УРСР 1937-го повторила положення союзного документа, максимально обмеживши повноваження республіканських органів.

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли інші демократичні стандарти. Тож спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. Тут йдеться і про суверенну республіку. І “вся влада в Україні належить народові”.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.

5 фактів про підготовку й ухвалення Конституції

Проєкт Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992 року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.

Черговою віхою на цьому шляху стало підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції України (8 червня 1995 року).

Напередодні її ухвалення, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили зволікання з прийняттям Основного закону. Президент  призначив референдум щодо його ухвалення Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України проголосувала за постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви.

Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи, мова, статус Криму. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий прапор. Врешті депутати дійшли згоди. Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму. Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська мова стала єдиною державною мовою, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток та використання російської та інших мов національних меншин.

О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України було проголосовано. У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

Віхи розвитку українськоїконституційної думки

Середньовічна передісторія українського конституціоналізму – від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда” почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого. Це перша відома кодифікація права на українських територіях, яка наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років) написані слов’янською мовою увібрали в себе правові традиції Давньої Русі та середньовічної Європи. Встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки, пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIIІ століття). Внутрішній устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали, зокрема Богдана Хмельницького, а також  міжнародні договори (наприклад, Зборівський між козаками і польським королем Яном Казимиром). Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої. Вагомою віхою тогочасного розвитку конституційної думки України стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року.

Формування конституційнихідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття). Власні конституційніпроєкти розробили Микола Костомаров у “Книзі буття українського народу”, Михайло Драгоманов у праці “Вільна спілка”, учасник Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький у “Начерках Конституції Республіки”. Загалом кирило-мефодіївці в умовах посилення реакції в часи імператора Миколи І декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав, а ідеалом державності у них була федерація слов’янських народів. На Західній Україні тоді сформувалися конституційно-правові погляди соціал-демократів Остапа Терлецького та Івана Франка. На початку ХХ століття під впливом революції 1905–1907 років в Російській імперії на українських теренах конкурували конституційних концепцій – соціал-демократична Михайла Грушевського, консервативна В’ячеслава Липинського та Стефана Томашівського, націократична Миколи Міхновського.

Українська революція 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Павла Скоропадського. 13 листопада того ж року ухвалили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проєкти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. У роки революції з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української революції заклали основи державницької традиції УНР. Подальший розвиток вони отримали в програмних документах Української головної визвольної ради. У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори УГВР. Збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала політичне представництво. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. На Зборах ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, які також вважаються важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцією Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.

Радянська доба. В УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям колоніального становища УРСР та панування в ній тоталітарного режиму. Основний документ УРСР був цілковитою формальністю. Хоча він і передбачав можливість виходу кожної республіки зі складу СРСР, але не надавав жодного механізму. У середині 1980-х років із політикою перебудови розпочалося відродження українського конституціоналізму. Його увінчало ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акта про державну незалежність 23 серпня 1991-го і прийняттяКонституції України 28 червня 1996 року.

5 фактів про Конституцію Пилипа Орлика

Документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика (а також Бендерівська або Козацька конституція) насправді має довгу назву “PactaetConstitutioneslegumlibertatumqueExercitusZaporoviensisinterillustrissimumDominumPhilippumOrlik, neolectumDucemExercitusZaporoviensis, etinterGenerales, Colonellos, necnoneundemExercitumZaporoviensem, publicoutriusquepartislaudoconventaacinliberaelectioneformalijuramentoabeodemillustrissimoDucecorroborata, annoDomini 1710, Aprilis 5, adBenderam” (“Договір та постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах”. Тобто, в основі цієї угоди – домовленість між гетьманом і Військом Запорозьким. Від запорожців документ підписав кошовий отаман Кость Гордієнко.

Конституція складається із преамбули, шістнадцяти розділів і присяги новообраного гетьмана. За формою це була угода між гетьманом і старшиною та всім Військом Запорозьким, а за змістом – правовим актом, який в політико-правових поняттях того часу обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій.

“Договір” відображав світоглядні цінності козацької старшини XVII–XVIII століть і засвідчив її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями й законами, хоча враховував інтереси не лише козацтва як провідної верстви, а й інших станів – духовенства, міщанства, купецтва і селянства, об’єднаних у поняття “народ”.

“Договір” зберігся в чотирьох редакціях: два тексти (основний і скорочений) латиною, два (оригінал і скорописна тогочасна копія) – староукраїнською. Базовий латиномовний – для нового протектора України короля Швеції та міжнародної спільноти, скорочений – королівської канцелярії. Вони зберігаються у фондах Національного архіву Швеції в Стокгольмі. До слова, колись повний латинський текст тримав у своєму фамільному архіві Микола Ханенко, котрий передав у спадок нащадкам – Михайлу Ханенку та його братам Олександру й Івану. Згодом документ потрапив до Швеції. Щодо примірників староукраїнською мовою, то вони призначалися для оголошення в Україні та на Запорозькій Січі. Наразі вони перебувають у Російському державному архіві давніх актів у Москві.

Скорочену електронну версію “Конституції Пилипа Орлика” опублікував Центральний державний історичний архів України (https://cdiak.archives.gov.ua/v_do_300_Konstytutsii_Orlyka.php).А її повний текст опубліковано на сайті Верховної Ради України: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html.

 

(17.06.2021)


 

 

День Європи в Україні

 

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.

Рішення щодо відзначення 9 травня Дня Європи в Європейському Союзі було прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані. До 1997 року це свято мало переважно культурно-мистецьку спрямованість та носило обмежений характер.

У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучилися держави-кандидати на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набуло певного політичного забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки стосовно підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі столи; публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів; широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія; культурно-розважальні програми та спортивні змагання тощо.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують також у країнах-кандидатах – Македонії, Туреччині, Хорватії).

Щорічне відзначення згаданого заходу в нашій державі було започатковано Указом Президента України від 19 квітня 2003 р. № 339, яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи.

День Європи – свято держав-членів Європейського Союзу та Європейського Співтовариства. Відмічається щороку   9 травня. Офіційно встановлено рішенням Міланської зустрічі глав держав та урядів, країн-членів Європейського Співтова­риства в червні 1985 року на честь заснування товариства.

Насправді ж День Європи – свято з понад піввіковою історією. 9 травня 1950 року в п’яту річницю визволення Європи від фашизму міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман звернувся до народів європейських країн із закликом примиритись, об’єднатися на згарищі Другої світової війни і створити нову модель мирної співпраці держав – Європейський Союз, який би ґрунтувався на спільних інтересах і цінностях. Найголовнішими з них було проголошено мир, солідарність, демократію, верховенство права.

Безпрецедентний план Шумана “об’єднати вугільні й сталеварні промисловості Франції і Німеччини (дійових осіб трьох останніх європейських воєн) і передати їхнє підпоряд­кування спільному Вищому господарському органу в рамках організації, відкритої для участі інших країн Європи”, став уже хрестоматійним.

Декларація Роберта Шумана стала першим кроком на довгому шляху до об’єднання Європи, заклала ідеологічні підвалини ЄС, який сьогодні нараховує 25 держав і чотири країни-кандидати.

Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбува­ються офіційні урочистості.

Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Євро­пейському домі”.

Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять згідно з Указом Президента щорічно у третю суботу травня.

Сьогодні, коли українська держава відраховує другий десяток років своєї незалежності, курс на європейську інтегра­цію набув для нас стратегічного значення. Ми визнаємо “загаль­ноєвропейські” цінності: свободу, демократію, повагу до прав людини, верховенство права і сповнені рішучості будувати свою державу на цих засадах.

Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соці­ального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.

З погляду економіки європейський вибір підтверджує те, що ми прагнемо вільної торгівлі та ринкового розвитку народ­ного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, де ми, без сумніву, зможемо співробітничати на рівних. Нарешті, так само, як і Європа 56 років тому, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.

Хоч би там що казали європесимісти, Євросоюз є най­більш ефективним і фактично єдиним можливим проектом реформ для сучасної України. Найяскравішим свідченням цього є той факт, що за 50 років існування європейських спільнот, на фундаменті яких у 1990-х роках постав новітній ЄС, жодна держава не вийшла з об’єднання, тоді як кількість його дійсних членів зросла більш ніж учетверо. Наразі нинішня черга претендентів на приєднання до Союзу демонструє, що й сьогодні, попри всі проблеми та кризи, ЄС має сталу репутацію найрозвиненішої частини Європи, а також одного з найважли­віших світових гравців.

Сьогодні Україна і ЄС шукають ефективну парадигму відносин на найближче десятиріччя. Але ніхто замість нас не створить правових засад демократичної держави, не ухвалить відповідних законів і не дасть економіці розвиватися вільно.

Наразі ми лише святкуємо День Європи. І в цьому теж є щось євроінтеграційне. Гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах україн­ської духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.

 

(20.05.2021)

 

 

 

 

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.
День вишиванки – поки ще не офіційне і відносно молоде, але таке улюблене народне свято, покликане сприяти єдності й культурному відродженню всього багатонаціонального українського народу. Це свято не має фіксованої дати, його відзначають щорічно у третій четвер травня. Цьогоріч – День вишиванки припадає на 20 травня.

Свято не прив'язане до жодного державного чи релігійного. Разом із тим воно має глибокий зміст. У цей день варто згадати про свою національну та громадянську позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. День вишиванки – чудовий привід вийти на вулицю в етнічному одязі та відчути народну єдність, долучившись до традицій наших предків.

 У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка – яскравий приклад і підтвердження цьому. Вишита сорочка є не лише національним вбранням українців, але й з давніх-давен вважається символом та оберегом. Вишивка – як символ, що зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе.

Як з’явилося свято

Ідею акції Всесвітній день вишиванки в 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.

А поштовхом до реалізації ідеї і святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари.

Леся запропонувала одногрупникам і студентам вибрати один день і всім разом одягнути вишиванки.

Спочатку їх одягли кілька десятків студентів і кілька викладачів факультету. І вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, у ньому почала брати участь українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України та вишиванки загалом.

Історія вишиванки

Вишиванка є не тільки традиційним українським одягом, а й оберегом.     Символи і кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом.

Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Небагата дівчина могла похвалитися 30-40 сорочками, середнього достатку – 50-70, а багаті – 100.

Сорочку для немовляти вишивала мама чи бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

У ХІХ столітті Іван Франко почав носити вишиванку з піджаком, привертаючи увагу незвичайним поєднанням і зробивши його популярним.

У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишиванок, після чого в Європі почався бум української вишивки, а в самій Україні почалися перші наукові вивчення цього національного одягу.

Значення орнаментів та кольорів

В українській вишивці існує три види орнаментів: геометричні, рослинні та зооморфні.

Вишиті знаки вогню традиційно вважалися чоловічими – це решітка у вигляді ромба, знаки сонця з променями і крапками.

А ось прямі лінії у вигляді знаків землі вважалися жіночими. Також на таких вишиванках зображували знаки води у вигляді спіралей, змійок і хвиль.

Маки вишивали на сорочці для захисту від зла, адже ця квітка символізує продовження роду. Але також мак є квіткою війни. І якщо в родині чоловік гинув під час бойових дій, дружина вишивала сорочку з червоними маками.

Калину можна було побачити на вишиванках у заміжніх жінок. А все тому, що це символ материнства і безсмертя роду.

Сорочки з візерунком хмелю носили неодружені хлопці, адже це символ буйства, любові і молодості.

А ось виноград на білій сорочці символізував радість і благополуччя сімейного життя.

Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. У Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку.

Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях та на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ.

Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.

 

(20.05.2021)

 

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання.

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Наслідками терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Історична довідка

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, звільнено було тільки 0,3%).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главноеуправлениелагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Реабілітація жертв. Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обґрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

Як знайти інформацію про репресовану особу

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відеолекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.

 

(20.05.2021)


 

До 35-тої річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з моменту страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної трагедії світового масштабу на Чорнобильській АЕС.

З того часу цей день перетворився в День скорботи за жертвами Чорнобильської трагедії та день перестороги щодо відповідального використання мирного атому. В цей день ми згадуємо про героїчний подвиг учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які ціною свого життя і здоров’я рятували людство від згубних наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, за що заслуговують на велику вдячність та шану.

Як відомо, під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.

Архівне фото зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС. Джерело: УНІАН

Дніпропетровщина була однією з перших областей, які взяли участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. На ліквідацію аварії область залучила потужні матеріальні ресурси, науковий та технічний потенціал. 23 тисячі мешканців Дніпропетровської області стали учасниками ліквідації аварії та її наслідків. У той же час область прийняла з Чорнобильської зони та надала житло трьом тисячам сімей.

Слід зазначити, що в нове тисячоліття наша країна ввійшла не лише з пам’яттю про Чорнобильську катастрофу як про подію минулого. Чорнобиль – реальність сьогодення і не лише завдяки своїм довготривалим екологічним та економічним втратам. Найтяжчі втрати – людські. Соціальні наслідки, найвагоміші, вони не зменшують своєї актуальності з плином часу.

Під постійним контролем міської влади знаходяться усі соціальні питання цієї категорії громадян. Так, за інформацією департаменту соціальної політики виконкому міської ради, 13.04.2021 на банківські картки громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, направлені кошти, які надійшли з державного бюджету на виплату щомісячних компенсацій, за квітень 2021 року. Кошти вже можна отримати в установах банків.

Довідково: щороку на виплату щомісячних компенсацій чорнобильцям Криворіжжя з державного бюджету витрачається близько 12 млн. грн.

Телефони департаменту соціальної політики виконкому міської ради та управлінь праці та соціального захисту населення виконкомів районних у місті рад:

- Департамент соціальної політики: (0564)92-03-27; 097-02-72-624;

- Металургійний район: 068-499-14-33;

- Довгинцівський район: 068-18-81-010;

- Покровський район: 098-18-10-107; 098-18-10-117;

- Інгулецький район:

- пр-т Південний, буд. 1: (0564)94-71-61; (0564)94-71-71;(0564)94-71-62, 096-04-38-568;

- вул. Гірників, буд. 19: 067-91-47-657;

- Саксаганський район: (0564) 94-72-42; 098-360-20-04;

- Тернівський район: 097-50-33-528; 067-43-36-786;

- Центрально-Міський район: 067-77-73-560; 050-48-88-945.

19.01.2021 з метою проведення на належному рівні заходів до 35-ї річниці Чорнобильської катастрофи; керуючись Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про місцеве самоврядування в Україні», Указом Президента України від 09 грудня 2020 року №556/2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки та підготовку заходів до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи» було видано розпорядження Криворізького міського голови «Про створення тимчасової робочої групи з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з 35-ю річницею Чорнобильської катастрофи, і затвердження її складу».

У квітневі дні та безпосередньо 26 квітня 2021 року у місті планується проведення панахид та поминальних молебнів пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи; засідання «круглого столу» з нагоди Дня чорнобильської трагедії; відкриття експозиції фоторобіт у комунальному закладі культури «Міський виставочний зал» Криворізької міської ради; урочисті покладення квітів до меморіальних та пам’ятних знаків Чорнобильської катастрофи, проведення мітингів-реквіємів тощо.

Аварія на ЧАЕС та ліквідація її наслідків увійшли в історію як символ біди і людського героїзму. Ця подія завжди буде об'єднувати всiх нас одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.

 

(15.04.2021)


 

 

Шановні мешканці району!

У місті Кривому Розі запроваджена багатофункціональна електронна «Картка криворіжця», яка може бути використана, як електронний квиток у громадському комунальному пасажирському транспорті (трамвай, тролейбус, автобус). За її допомогою пільгові категорії мешканців міста зможуть реалізувати своє право пільгового проїзду під час введення автоматизованої системи оплати проїзду у міському комунальному транспорті. Хто може отримати «Карту криворіжця»? «Картка криворіжця» видається: - особам, які мають право на пільги відповідно до законодавства України, (у тому числі внутрішньо переміщеним особам), місце проживання яких зареєстровано (обліковано) у місті Кривому Розі,; - внутрішньо переміщеним особам, облікованим у місті Кривому Розі; - особам, які зареєстровані в місті Кривому Розі; - особам, які здійснюють трудову діяльність у місті відповідно до законодавства України; - особам, які здобувають професійну (професійно-технічну), фахову передвищу чи вищу освіту в закладах освіти міста за денною формою навчання.

Виконком Покровської районної в місті ради на виконання рішення виконкому Криворізької міської ради від 18.09.2019 № 425 «Про затвердження Положення про багатофункціональну електронну «Картку криворіжця», Порядку її видачі, обігу та припинення дії, Положення про реєстр її утримувачів» повідомляє, що з 15.03.2021 розпочато роботу пунктів прийому документів для отримання багатофункціональної електронної «Картки криворіжця», за адресами:

№ з/п

Пункти прийому документів та видачі "Картки криворіжця"

Дні прийому

1

КП "Центр електронних платежів"вул. Шурупова, 2 (боковий вхід)

Понеділок - п.ятниця 8.15-16.15 Перерва 12.30-13.00

2

КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Покровському районі»

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

3

Управління праці та соціального захисту населення виконкому Покровської районної в місті ради

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

4

КУ «Будинок нічного перебування»

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

5

ОСББ «Церіус 1Б» (тільки для мешканців гуртожитку по вул. Світальського, буд. 1-Б)

Понеділок-п.ятниця 10.00-17.00 Перерва 13.00-14.00

6

ВСП "Гірничо-електромеханічний коледж КНУ", вул. Ватутіна, 37г

Щовівторка, щочетверга  9.00-15.30

7

Криворізький фаховий коледж економіки та управління ДВНЗ "Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана" вул. Ватутіна, 37А

Щосереди, щоп.ятниці 10.00-15.30

8

ДПТНЗ "КНВЦ" (перший корпус) вул. Фабрична, 5

Щовівторка, щочетверга  9.00-16.00

9

Державний професійно-технічний навчальний заклад "Криворізький професійний гірничо-електромеханічний ліцей" вул. Синьоводська, 10а

Щопонеділка, щовівторка 9.00-15.00

10

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Станція юних техніків Покровського району» Криворізької міської ради, вул. Кирило-Мефодіївська, буд. 4а

Щопонеділка, щоп.ятниці 14.00-18.00

11

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №112 Криворізької міської ради Дніпропетровської області, вул.  Святоандріївська, 10А

Щовівторка, щоп.ятниці  8.00-14.00

12

Криворізька гімназія №4 Криворізької міської ради, вул. Ватутіна, 41А

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00

13

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості «Дивосвіт» Криворізької міської ради, мкрн. 5й Зарічний, буд. 11б

Щовівторка, щочетверга, щоп.ятниці 15.00-19.00

14

ВСП "Автотранспортний коледж КНУ" вул. Е. Фукса, 26 (1й поверх, 3х поверховий корпус)

Щосереди, щочетверга 9.00-16.00

15

"Центр професійної освіти і навчання", вул. Женевська, 2А

Вівторок-п.ятниця 14.00-18.00

Під час подачі анкети-заяви надаються оригінали таких документів:

- оригінал паспорта громадянина України з відомостями про реєстрацію місця проживання (у разі наявності паспорта у формі ID-картки, надається довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування), посвідка на постійне проживання;

- довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (не подається фізичними особами, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті);

- документ, що дає право на пільги;

- довідка про взяття на облік для внутрішньо переміщених осіб.

Також ви маєте змогу оформити анкету-заяву на отримання «Карти криворіжця» на сайті «Портал криворіжця»: https://kpcep.dp.ua/.

(25.03.2021)


 

 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ

Всесвітній день боротьби з туберкульозом відзначається за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я в день, коли німецький мікробіолог Роберт Кох заявив про зроблене ним відкриття збудника туберкульозу.

Другий рік поспіль Всесвітній День боротьби з туберкульозом проходить на тлі пандемії COVID-19. Проте це не привід забувати про найстарішу інфекцію. Туберкульоз залишається неподоланим, а зменшення виявлення хворих вочевидь свідчить про зменшення звернень по медичну допомогу.

Протидія туберкульозу в Україні є одним з пріоритетних напрямків державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку та предметом міжнародних зобов’язань.

У 2020 році в Україні зареєстрували 17 593 випадки захворювання на активний туберкульоз, включно з рецидивами. Це на 29,8% нижче, ніж у 2019 році, тоді зареєстрували 25 237 випадків.

 У розрахунку на 100 000 населення показник захворюваності знизився із 60,1 до 42,2.

Найвищі рівні захворюваності на туберкульоз зареєстровано серед населення Одеської (2 171 випадок), Дніпропетровської (2 005), Львівської (1 098) областей та підконтрольної Україні частини Донецької (1 065) області.

Водночас, у Тернопільській області зафіксували найбільше зниження захворюваності — на 48,9%. Також помітне зниження в Чернівецькій (43,8%), Івано-Франківській (41,9%), Вінницькій (39,4%) областях та м. Київ (37,8%).

Всесвітня асамблея охорони здоров’я (м. Женева, Швейцарія) у травні 2014 року схвалила Глобальну стратегію «Покласти край туберкульозу» на період 2016 – 2035 роки. Головним завданням нової Глобальної стратегії ВООЗ з протидії ТБ до 2035 року є звільнення світу від туберкульозу з досягненням нульового рівня захворюваності, смертності та страждань від цієї хвороби.

Україна приєдналася до Глобальної стратегії, ухваливши Державну стратегію протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року

На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз. Проблема подолання хвороби не вирішена і потребує безумовної уваги зважаючи на те, що останні роки Дніпропетровська область входить в трійку найбільш неблагополучних регіонів України щодо захворюваності на туберкульоз.

Питання протидії туберкульозу (далі – ТБ) в Україні є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. У 2017 році в Україні розроблена та затверджена концепція «Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2017-2021 роки».

Що необхідно знати про туберкульоз кожній людині?

Туберкульоз – це інфекційна хвороба, яка може вражати всі органи і системи людського організму: легені, бронхи, нирки, кістки, серце, слизові оболонки. Найнебезпечнішими для оточуючих є хворі з легеневими формами туберкульозу.

 Збудник туберкульозу – мікобактерії. Найчастіше зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом. Хворий на так звану «відкриту» форму туберкульозу під час кашлю виділяє мікобактерії у повітря разом з крапельками мокротиння або слини. Людина, що знаходиться поруч та вдихає ці заражені крапельки, може бути інфікована. Мікобактерії можуть виділятись під час кашлю, розмови, співу; рідше – іншими шляхами при позалегеневих формах туберкульозу.  Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки) та опосередковано (через забруднені предмети вжитку: книжки, рушники, посуд, продукти харчування, особливо молочні).

Під час розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 –38,0 C. З’являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов’язуючи його з курінням чи застудою. На початкових стадіях і задишка, і біль в грудях бувають не завжди. Як правило, описані симптоми проявляються при  задовільному самопочутті і збереженні працездатності.

Якщо у Вас є ці симптоми, необхідно негайно звернутися до лікаря!

 Також важливо не нехтувати загальним правилом: коли кашель триває більш ніж 21 день – обов’язковим є рентгенологічне обстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо – легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз на рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з так званої «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки  та інші контингенти.

З метою своєчасного і раннього виявлення захворювання встановлено  щорічне проведення туберкулінових проб у дітей. Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, проводиться вакцинація. Також, необхідно дотримуватись здорового способу життя, правил праці та відпочинку, не зловживати алкоголем, курінням. Варто уникати стресових, конфліктних ситуацій.

Отже, проблема туберкульозу може бути вирішена тільки при участі всього суспільства в цілому й кожної людини окремо.

 Будьте здорові! Дихайте вільно!

 

 (25.03.2021)

 

 Інформаційні матеріалидо Дня пам'яті Героїв Крут -2021

(21.01.2021)

 

 

Інформаційні матеріали до Дня Соборності України-2021

  • (21.01.2021)

 

 

 

 

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15