До 96-річниці битви під Крутами

                                   Крути: селище в Чернігівській області Ніжинського району, що за 130 кілометрів на північний схід від Києва

 

29 січня виповнюється 96 років що минули з часу битви під селищем Крути, але тогочасний подвиг 300 захисників Батьківщини, що власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних рухів нашого народу навіки залишиться в нашій історії.

Події того часу розвивались дуже бурхливо. Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року був направлений український гарнізон у складі близько трьохсот юнкерів старших курсів 1-ї імені гетьмана Б. Хмельницького Юнацької Військової школи, яким командував Аверкій Гончаренко, що був досвідченим бойовим командиром (нагороджений найвищою відзнакою за бойові заслуги – Хрестом Святого Георгія з мечами, у 1917-1920 роках увійшов до складу Української армії: командував курінем Юнацької школи та начальником канцелярії Головного Отамана Симона Петлюри).

27 січня на підкріплення юнкерам Юнацької Військової школи прибув Студентський курінь. Однак, переважна більшість студентів не мала належної військової підготовки. Вже під час самого бою до них приєдналося кілька десятків добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва. Загальна чисельність українських сил під Крутами не перевищувала шести сотень чоловік.

А. Гончаренко вирішив зайняти оборону біля залізничної станції Крути. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від станції, були непогано підготовлені до бою. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Студентський курінь було поділено на чотири взводи по 28-30 чоловік і направлено на більш безпечну ділянку - лівий фланг. Три взводи зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Існують дещо суперечливі трактування перебігу бою, що стався 29 січня 1918 року і тривав більше 5 годин, однак у загальних рисах вимальовується така картина… Українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати; наступаючі загони Муравйова почали обходити українські позиції з флангу - виникла реальна загроза оточення, і надвечір А. Гончаренко вирішив вивести українські підрозділи з бою без подальших людських втрат і рухатись у напрямку Києва на з'єднання з частинами Симона Петлюри (вони були вже на ст. Бровари і там готували позиції до оборони Києва). Більшості українського війська вдалося організовано відступити на потязі, що чекав на них.

Однак, у сум'ятті бою один студентський взвод (близько 30 чоловік) потрапив в полон. Сімох полонених більшовики не розстріляли і відправили в тил. Один із них згодом урятувався. Решту - 27 студентів - знищили тут же, під Крутами. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла загиблих, ризикуючи своїм життям мешканці прилеглих сіл поховали загиблих.

Лише в березні 1918 року, після підписання Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено перепоховати полеглих студентів у Києві. 19 березня тіла 27 юнаків, розстріляних у Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі.

М. Грушевський у промові на могилі героїв наголосив, що подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за Волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Студенти, курсанти, школярі виявилися у своєму патріотизмові вищими за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали своє життя в ім'я волі свого народу.

Самовідданий подвиг українських юнаків під Крутами трохи затримав швидке просування військ Муравйова до Києва. Але дорога до столиці України тепер була відкрита і вже 5 лютого війська супротивників підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його страшному гарматному обстрілу, а 9 лютого захопили Київ.

Українські юнаки загинули, але власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу.